Армія, яка не воює під час війни, заслуговує тільки ганьба — Касьянов

0


















Тільки та армія може називатися армією, яка стріляє по ворогу. Навесні 2014-го, після безкровного, без єдиного пострілу захоплення Криму, після «героїчної» облоги кримських морпіхів, після оборони кораблів брандспойтами, і феєричного виходу Мамчура з прапором проти автоматів, — ми не вірили в свою армію.

Після того, як десантники здали орлам Гиркина техніку і озброєння – не довіряли. Але залишилися вірними Україні військові швидко показали ворогові силу української зброї.

Про це минулої ночі написав у Фейсбуці відомий громадський активіст і волонтер Юрій Касьянов.

Я можу довго розповідати про хлопців з 95-й, 25-й, 80-й бригад, з якими познайомився в перші дні війни під Слов’янськом, про артилеристів 26-ї бригади, про взяття Красного Лиману, оборону Луганського аеропорту, звільнення Дебальцеве, про бої на Бахмутке, Трьохізбенку, Кримське, 32-й блок-пост…

Армія довела – вона буде вбивати за Україну. І це головне під час війни.

…В березні 1939-го року німецькі війська вторглися в Чехословаччину. Словаччина проголосила незалежність. Чехія мала одну із найсильніших армій Європи (знайоме, правда?), чеська військова промисловість була однією з кращих, досить сказати, що кожен п’ятий танк Німеччини при нападі на СРСР був трофейним чеським. Але чеська армія не чинила опір.

Зрадницька політика боягузливою національної «еліти», миротворчість т. н. «міжнародного співтовариства» (лише б не було війни), шок від втрати Судетської області в 1938 році призвели до того, що чеська армія не зробила ні одного пострілу по ворогу. Самі німці ставилися з презирством до такого «противнику», ось що писав один німецький офіцер:

«Чехи вели себе негідно. Коли німецькі частини, що підійшли до одного гарнізону, офіцери вже збудували там всю частину. Потім вони віддали нам всю свою зброю і пояснили нам все, що ми хотіли знати. Правда, ми отримали чудову важку артилерію. І авіація непогана. Ми спершу навіть собі не могли повірити, що жодна гармата, ні один кулемет не виведені з ладу. Не підірвали жоден склад з боєприпасами, не спорожнили жодної цистерни — все передали в повному порядку. І у військовому міністерстві та генеральному штабі не знищили ні справи, ні архіву, а всі здали і навіть з поясненнями. При цьому тільки один або два офіцери відмовилися подати нам руку. Всі інші повзали на животах. Мати таких супротивників просто огидно».

Ніхто не зробив жодного пострілу, крім кулеметної роти капітана Карела Павлика, який, всупереч наказам командування, вступив у бій з цілим полком, і продовжував його до тих пір, поки у його солдатів не закінчилися патрони… Підсумок запеклого бою – двоє поранених у чехів, вісімнадцять шестеро поранених і вбитих у німців. І врятована честь Чехословаччини, вдячні громадяни якої посмертно справили капітана Павлика в підполковники вже, звичайно, після війни…

Мораль цієї повчальної історії проста – армія, яка не воює під час війни, заслуговує тільки ганьба. Солдати, які б’ються, — завойовують собі славу, і волю своїй країні. У 2014-2015 у нас була армія, яка воліє смерть ганьбі. Сьогодні, коли в воюючою країні безкарно закликають до миру з агресором, я сподіваюся, я вірю, що чехословацький ганьба 1939-року у нас не повториться. Армія не дозволить.

“>

07.12.2018
12:36
Источник