Головні новини

Михайло Подоляк: «Навіщо ж так примітивно копіювати російську традицію?»

За склом…) Хоча наш світ наскрізь пронизаний інформацією і ти можеш дійсно багато розуміти/бачити, не напружуючись, як і раніше, існує два типи життя).

Перший – коли ти реально ходиш по грішній землі (без пафосного томосу в руках, зрозуміло), слухаєш, думаєш, бачиш. І другий – коли ти поблажливо зришь світ тільки через скло свого броньовані авто. Так набагато простіше. В цьому світі ти неймовірний і популярний герой народного епосу (принаймні, таким бачать тебе твої ручні роботи). А вся ця неправильна соціологія, типу останньої/лютневої, де американці з Greenberg Quinlan Rosner Research, вперто і нахабно виводять «хлопчика Зеленського» на безумовне перше з 28%, схожа на настирливу муху)…

І тому тобі здається, що проблеми всіх «плачуть хлопчиків», юрбами стоять зараз уздовж доріг «в скромному очікуванні», вирішуються просто – достатньо зробити селфи з президентом…

Головне щоб це максимально сльозливо розігнали потім газети/журнали/соцмережі вустами екзальтованих помічниць, які навчилися ідеально викликати огиду… у публіки. Але за склом адже всього цього не видно. А видно епічну битву велетня з карликами (бідністю, ордами агентів кремля, злодіями)…

Саме це і є квінтесенція нашого сьогоднішнього життя-шизофренії. Броньоване скло, ті хлопчики вздовж доріг, обов’язкове селфи як позбавлення від усіх проблем. І дві різні реальності, практично не перетинаються по смислам і відчуттями – за склом (для обраних і відлетіли) і без скла.

За склом – комфортно, всі тебе люблять/поважають, вперто вважають «генієм гри», а сам ти вирішив всі питання переобрання. Без скла все покрито похмурої чорної фарбою. І це зовсім не хайп, але наша реальність, де тверезі «хлопчики») чітко знають, що завтра з «застекольщиками» буде гірше ніж сьогодні, а післязавтра – гірше ніж завтра. І це наш перший глибинний дисонанс, який дуже яскраво підкреслює невідповідність світу топ-менеджера світів тих, які стоять уздовж доріг…

Другий обнажившийся днями дисонанс ще гірше. Нерозуміння власного суспільства. А тому технологи настільки завзято і грають з наївними запозиченими фішками. Чужими фішками… адже Це російська традиція – обожнювання концепту «цар-батюшка». Де є та сама броні/машина з віскі-баром всередині, яка їздить по країні і зупиняється, щоб поцілувати… і заселфить хлопчика. На сході вона викликає захоплення у переважної більшості й такий собі зітхання – «так цар!» Справжній цар. Їх сакральність на тому і стоїть – на мовчазною і священної боязні царя…

В Україні така традиція неприйнятна. У нас все інакше. Практичний діалог. Рівний серед рівних, тільки трішки перший ведучий. Президент тільки як менеджер, який говорить про можливості… Ну і навіщо ж так примітивно копіювати російську традицію?

Втім, все, що відбувається сьогодні «за склом» – це не стільки осмислені дійства, скільки підсвідомі страхи. Все тільки починається…

«>

13.02.2019
11:34
Источник

Most Popular

To Top