Головні новини

РПЦ — це не церква. Її створив Сталін — Гозман

У Росії вкрай негативно сприйняли отримання Україною Томосу, обізвавши новостворену ПЦУ «розкольниками», залежними від турецького патріархату».

Втім, сама РПЦ не є церквою в повному значенні цього слова. Це якийсь департамент адміністрації президента РФ.

На що варто звернути увагу і чого чекати від Москви –OBOZREVATEL запитав у російського опозиційного політика в рамах щотижневої рубрики «Інша Росія» з Леонідом Гозманом.

– У зв’язку з отриманням Україною Томосу російський президент Володимир Путін заявив, що це є прямим втручанням держави у справи церкви, а також висловив свої побоювання про те, що переділ релігійної власності в Україні може придбати «кривавий характер». Як ви вважаєте, якими будуть подальші кроки Кремля розхитування релігійної незалежності України?

– Отримання Томосу – це добре для України, і вкрай неприємно для нашого керівництва з двох причин: по-перше, за суто прагматичним, справа в тому, що РПЦ, на жаль, не є церквою в повному значенні слова, вона є певним департаментом адміністрації президента РФ. Як державна структура, вона була створена ще Йосипом Сталіним у 1943 році.

РПЦ була і буде інструментом впливу нашого керівництва на ті країни, на території яких знаходяться наші парафії. Відповідно, послаблення РПЦ – це послаблення можливостей нашого впливу, тому вони незадоволені отриманням Україною Томосу.

Крім того, вони ще незадоволені з ідеологічної причини, адже для них вкрай складно визнати Україну незалежною державою. От з усіх радянських республік найважче це відбувається по відношенню до України і Білорусі, але по відношенню до вас навіть важче. Тому ось ці всі нав’язливі розмови про те, що ми один народ, у нас одна мова…

Цілком очевидно, що росіяни та українці — це не один народ, це різні культури, різні мови і українська мова набагато ближче до інших слов’янських мов, ніж до російської.

Їм важко це визнати, тому такий релігійний відхід, він теж для них вкрай неприємний. І ось що вони можуть в цьому випадку зробити. Мені здається, тут можливі три лінії поведінки. По-перше, вони будуть тиснути на священиків МП, щоб вони ні в якому разі не приєднувалися до ПЦУ, і поки що, як мені здається, це робиться досить успішно.

По-друге, звичайно, вони зацікавлені в тому, щоб в Україні відбувалися які-небудь неприємні події і, наприклад, ваші відморозки, націоналісти влаштовували якісь бійки, провокації навколо церков.

 

По-третє, вони будуть намагатися впливати і вже впливають на різні церковні організації, насамперед на помісні православні церкви з тим, щоб ті негативно поставилися до вашого вибору, або як мінімум дистанціювалися від того, що відбувається зараз в Україні. Ось за цими трьома напрямками вони будуть працювати.

– Путін також заявив, що раніше українська церква була незалежна, а тепер буде залежати від Туреччини? Як ви вважаєте, що так і станеться?

– Не можу не зауважити, що при цьому Володимир Путін використовував такі вирази, як: «турецький патріархат», який в контексті звучить досить принизливо. Як мінімум варто виражати повагу існуючим, визнаним у світі організацій, зокрема до Вселенського Патріархату. Він ніякий не «турецький», він Вселенський.

І знову ж таки, для мене дуже сумно, що наш президент у розмові навіщо образив Вселенського патріарха Варфоломія, сказавши, що той діє за вказівкою американця і заради грошей. Він звинуватив Варфоломія в користі, і що він буде намагатися отримувати від України гроші.

Це все неправильно. Але що стосується залежності, як я розумію, поки в статуті нової церкви закладена досить сильний зв’язок з Вселенським патріархатом. Це зроблено, тому що це нова церковна організація, поки недостатньо сильна, недостатньо загартована, так і в загальному-то спокійніше насправді.

 

Я думаю, що поступово ПЦУ буде отримувати все більше прав, і врешті-решт стане нормальною помісною церквою, як і інші. Зрозуміло, для цього потрібна висока відповідальність та адекватність від владики Епіфанія та інших керівників нової церкви. Зараз перехідний період, і це нормально.

– Раніше ви говорили, що будь у кремлівської влади мізки, вони повинні були повернути захоплених в полон українських моряків до Нового Року. Дива так і не сталося. Як вважаєте, які у плани Кремля на них?

– По-перше, українських моряків слід було б визнати військовополоненими, якими вони і є. Вони були взяті в полон у відкритому бою. Якщо говорити про те, хто відповідальний за це зіткнення, мені здається, що в основному відповідальність лежить на Росії. Але Путін цього визнавати не хоче, тому і не дає їм статус військовополонених.

 

Наскільки я знаю, статус військовополонених означає визнання війни, за фактом. Коли військовий корабель РФ атакує військовий корабель іншої країни, і в результаті з’являються поранені і полонені, то вони хто? Природно, військовополонені.

Відповідно, на них повинні поширюватися всі гарантії військовополонених: їх не можна судити за виконання бойової задачі, що була поставлена ним їх керівництвом. Їх можна судити за злочини проти людяності, якщо б вони їх вчинили, але у цьому їх ніхто не звинувачує, вони цього не робили.

Поки Путін сказав, що він їх не відпустить, але, розумієте, він господар свого слова – хоче дає, хоче бере назад.

Якщо Володимир Володимирович в якийсь момент захоче, ніхто йому не завадить у зв’язку з гуманністю, православної Великоднем, з парадом планет або поганою погодою їх відпустити.

Але поки їх тримають як розмінну карту і віддавати не збираються.

 

– Путіну не вигідно визнавати ведення війни?

– Звичайно, не вигідно, він постійно говорить, що «нас там немає», це просто дії прикордонників у відповідь на порушення кордону, і так далі. Насправді визнання реальності – це крок до вирішення питання. Якщо проблема Криму фантастично важка і швидко вирішена не буде ніяким російським президентом, то проблема Донбасу, як на мене, може вирішиться досить просто, але для цього треба визнати реальність.

Треба визнати, що йде війна, і Росія веде війну на території Донбасу. Не так важливо, діють там регулярні збройні сили РФ, або це зведені загони, створені з якихось незрозумілих «відпускників», які називаються «військом «ДНР». Не кажучи вже про те, що наші регулярні війська теж там бували, і наша країна про це дізналася, тому що вони були вбиті у вас, як псковские десантники, вони загинули на українській землі, виконуючи накази свого командування, і в подяку це командування поховав їх у безіменних могилах.

– Україна зібралася знову провести військові кораблі через Керченську протоку, і навіть запрошує взяти участь у цьому міжнародних спостерігачів. Які ваші прогнози, цього разу все пройде спокійно?

 

– Путін сказав таку дивну річ, що за статусом ми не відмовляємося від договору по Азовському морю, і кораблі можуть ходити, але в умовах воєнного стану, навіщо військовим кораблям туди-сюди шастати.

Взагалі-то, у нас стан війни, або у нас його немає, тоді українські військові кораблі мають повне право, як висловився російський президент, туди-сюди шастати.

Навіть якщо визнати юрисдикцію РФ над Керченською протокою, яка визнана лише самою Росією, то вона може не дозволяти військовим кораблям України проходити через протоку тільки в разі ведення війни між нашими країнами.

 

У цьому випадку, вони звичайно пропустять, бо не пропускати кораблі, до руху яких буде прикута увага всього світу, і де будуть свідки, вони, думаю, не зважаться.

На місці вашого керівництва я б постарався організувати постійний моніторинг проходу українських кораблів.

– Путін заявив, що українська влада підтримує русофобію і розтягує український і російський народ. При цьому він каже, що наші народи близькі, пов’язані історичним корінням. Разом з тим з центральним російським телеканалам ми нерідко чуємо заяви діючих політиків про те, що Україна – це не країна, ми захопимо або взагалі зітремо з лиця Землі. Так хто все ж таки породжує в українців русофобію – українська або російська влада?

– Ось ці слова про братні народи – це все таке лицемірство, оскільки ніде і ніколи, в тому числі і в нашій імперії, міжетнічні відносини не були братніми. Будь-яка людина чув на свою адресу або жид, або хохол, цурка, хач.

Це завжди було складно, і негативні стереотипи про Україну і українців в Росії були широко поширені, теж саме можна сказати і про негативні стереотипи про росіян в Україні.

 

Таке є де завгодно, в Естонії, Латвії та навіть у Франції, люди не дуже схильні любити один одного. Але важливо не те, щоб вони один одного любили, важливо, щоб вони визнавали права один одного на нормальне життя.

Зрозуміло, що зараз в Україні до росіян ставляться на порядок гірше, ніж кілька років тому. А як ще можна ставитися до ворога? А як в СРСР ставилися до німців у 1945? І таке ставлення зберігалося ще довго.

Але хоч я вже давно не був в Україні, я спілкуюся з людьми і чую, що у вас такого немає, немає переслідувань, якихось проблем по відношенню до росіян, євреїв чи ще комусь. Ваше політичне керівництво намагається бути в цьому сенсі дуже обережним, дуже стриманими, щоб не давати приводів.

 

– Що, на вашу думку, зможе помирити росіян і українців?

– Як мінімум треба, щоб ми пішли з Донбасу, це мінімальна вимога, і потрібно, щоб почалися реальні переговори по Криму. Друге мінімально умова – це те, що наше керівництво повинно визнати реальність і визнати деякі речі, що анексія Криму була незаконною, визнати війну на Донбасі.

Але я вважаю: як ні сумно, але поки при владі нинішня команда, навіть не особисто Путін, а команда, цього не станеться. Це завдання і робота наступного президента, а може і через одного.

«>

12.01.2019
17:38
Источник

Most Popular

To Top