Головні новини

Важка захист іноземних захисників України

Державна міграційна служба України діє як резидентська структура російських спецслужб. Безкарно роками підриваючи основи державності, чиновники ДМСУ працюють в інтересах Росії, «творчо» знущаючись над добровольцями-іноземцями.

Міграційна служба України прийняла рішення про недоцільність касаційного оскарження судових рішень на користь колишніх іноземних комбатантів. Одночасно прийнято рішення про надання одного — додаткового захисту в Україні, іншому — можливості продовження процедури з «другої стадії». Таким чином, позитивним рішенням судів нічого не загрожує, навіть поганий настрій суддів Верховного суду. Однак, наскільки легко даються такі рішення міграційної служби для самих колишніх комбатантів — тих, хто захищав Україну?

Військова агресія Російської Федерації призвела до появи нової категорії мігрантів в Україні — іноземних комбатантів і волонтерів, які з 2014 року, разом з громадянами України, стали на її захист.

Зазначені особи перебували на передовій, другої, третьої лініях оборони або в тилу контрольованої території — військових госпіталях та волонтерських організаціях. Враховуючи значимість їх допомоги і складність ситуації в початку військових дій, керівництво країни публічно заявило про надання таким особам громадянства України (приклад — виступ Президента в парламенті 02.12.2014 року).

У 2015 році міграційна політика різко змінилася і заслуги перед державою не завадили притягнення до адміністративної відповідальності за порушення міграційного законодавства, відмову в продовженні терміну перебування в Україні, виносилися також рішення про добровільне повернення або примусове видворення.

Характерним прикладом ставлення державних службовців до такої категорії іноземців є відповідь Голови Державної міграційної служби України Соколюка М. Ю., який він надав на інформаційний запит. Його необхідно цитувати для того, щоб зрозуміти весь тягар проблем, які мають іноземні захисники: «Законодавством України на сьогодні не передбачено для іноземців та осіб без громадянства, які є учасниками АТО, отдельныого порядку продовження строку перебування, оформлення посвідки на тимчасове проживання або дозволу на імміграцію, оскільки участь в АТО не є підставою для їх перебування в Україні» (від 05.05.2018 року).

Подібне ставлення породжує цілий ряд проблем, починаючи від обов’язкової реєстрації іноземців за місцем проживання, якого вони, як правило, не мають.

Інша ситуація, коли при втраті документів або наявності документів, термін дії яких закінчився, люди не можуть проживати в Україні на законних підставах.

При різноманітті проблем виходу всього лише три — нелегальний перехід кордону в напрямку Західної Європи, поповнення статистики нелегальних мігрантів або подання документів на отримання статусу біженця чи додаткового захисту.

У більшості випадків, повернення на батьківщину загрожує їм притягненням до відповідальності за тяжкими статтями кримінального закону — найманство, участь у незаконних збройних формуваннях, умисне вбивство тощо. Наприклад, в Білорусі, за повідомленням МВС цієї країни, порушено 140 кримінальних справ відносно осіб, які брали участь у російсько-українській війні (без пояснень, на чиєму боці).

Однак, опонентами таких шукачів притулку виступає Державна міграційна служба України з традиційними аргументами про не встановлення обставин, що свідчать про небезпеку у разі повернення зазначених осіб на батьківщину, про штучне створенням різного роду погроз стосовно себе та близьких родичів, про вчинення злочинів іноземцями на території України, відсутності документального підтвердження кримінального переслідування відносно конкретної особи-заявника і т. д. (без описової частини). Досить часто, при стандартному відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у висновках фахівців є посилання на «приклади», які викликають подив і відторгнення.

У справі росіянина і колишнього добровольця батальйону «Свята Марія» зазначається, що судова заборона видворення його в Росію з-за загрози здоров’ю, життю і свободі є «штучним» підставою для звернення за захистом. По справі його дружини був приведений «позитивний» приклад повернення співвітчизника — колишнього комбатанта, а саме, Олексія Філіппова — діючого агента спецслужб країни-агресора. Відчувши небезпеку розкриття, вказаний іноземець повернувся в Росію, де щодо нього в подальшому все одно почалося кримінальне переслідування за неузгодженість такої участі між спецслужбами Російської Федерації (але це внутрішні інтриги ворожої країни, що не мають відношення до України і захисту колишніх комбатантів).

Справа цієї сім’ї росіян, які стали на захист України, є «класикою» роботи міграційної служби, адже після звільнення іноземця з лав добробата, його самого і дружину Чернігівська міграційна служба вирішила примусово видворити в Російську Федерацію.

Судами всіх інстанцій, в тому числі Верховним судом, рішення міграційної служби були визнані незаконними, а депортації заборонені через загрозу життя і свободу в своїй країні.

Незважаючи на встановлену всіма судовими інстанціями загрозу, Державна міграційна служба України відмовила сім’ї в статусі біженця, а також відмовилася визнавати особами, які потребують додаткового захисту, з-за недоведеності небезпеки для колишніх комбатантів-росіян у разі повернення їх у свою країну.

Протягом трьох років у двох судових процесах у двох інстанціях виступи, аргументи, доводи та «докази» міграційної служби зводилася до одного — Російська Федерація є демократичною країною, при поверненні в яку колишнім добровольцям не загрожує небезпека життю і свободі, адже така небезпека не доведена і часто перебільшена. Крім того, згідно позиції представників державного органу в суді, Конвенція про статус біженця і національне законодавство про шукачах притулку не передбачає надання захисту колишніх комбатантів, в тому числі й тому, що в документах не зазначено, що іноземні добровольці Антитерористичної операції є комбатантами за міжнародними документами.

Натхнення державні службовці «черпають» в одному з судових рішень першому.

11 грудня 2017 року Окружний адміністративний суд. Києва став на бік міграційної служби і відмовив дружині колишнього комбатанта в захисті. Всі докази і посилання були визнані безпідставними, а вимога зобов’язати надати статус названо незаконною через нібито втручання суду в роботу виконавчого органу влади. Розгляд справи безпосередньо добровольця затягувався, що ускладнювало проблему з «живими доказами» в процесі над дружиною, адже була надія, що суд зверне увагу безпосередньо на захисника і прислухається до його аргументів.

Однак, це стало єдиною «перемогою» над здоровим глуздом, адже через чотири місяці Київський апеляційний адміністративний суд виніс нову постанову, якою скасував попередню постанову і рішення міграційної служби, зобов’язавши її надати один з видів захисту в Україні (статус біженця або додатковий захист).

У своєму рішенні від 20 березня 2018 року апеляційна колегія прийшла до висновку, що «у разі примусового повернення позивачки, як і її чоловіка, в країну походження її свободі загрожує небезпека за політичними переконаннями, оскільки її чоловік брав участь в антитерористичній операції на території України. Суд звернув увагу на те, що відповідачем не зроблено жодного висновку про ситуацію в країні походження позивачки, дотримання цією країною міжнародних стандартів з кримінального правосуддя, конституційних прав громадян, а також про можливі утиски громадян за їх політичні погляди. Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення міграційної служби було прийнято з порушенням вимог національного законодавства та актів міжнародного права щодо захисту прав і свобод людини, а тому є протиправним та підлягає скасуванню».

На час розгляду в суді першої інстанції справи відносно чоловіка, вже було відомо рішення по його дружині. І тому представник міграційної служби влаштувала справжню істерику, не погоджуючись на приєднання до матеріалів цього процесу постанови апеляційного суду в іншому процесі. Згідно аргументації державного службовця, постанову вищестоящого суду, яким була надана захист близькому родичу, негативно вплине на об’єктивність при розгляді доказів! Суддя з цікавістю вислухала і сказала про принципи об’єктивності і повноти, за якими вона не може не взяти до відома наявність рішення іншого суду.

І по-перше, тому, що сама міграційна служба по справі дружини комбатанта першопричиною її звернення за захистом називає військову службу чоловіка. А по-друге, логічно наявність всієї інформації стосовно сім’ї, незважаючи на те, що така інформація не подобається іншим учасникам процесу, та постанову апеляційного суду вона буде вивчати нарівні з усіма іншими документами обох сторін.

15 серпня 2018 року було прийнято рішення про зобов’язання надати захист колишньому добровольцеві, а вже 13 листопада 2018 року апеляційною інстанцією воно було підтверджено і вступило в законну силу.

Хочеться відразу вказати на «єдиний» шаблон, який використовує міграційна служба: в суперечках такої категорії шукачі притулку не змогли довести, що при поверненні вони будуть переслідуватися владою країни; вони не довели, що можуть нарватися на будь-яку небезпеку; вони не мали права колишніх комбатантів (волонтерів) та членів їх сімей на статус біженця або додатковий захист, оскільки Конвенцією 1951 р. не передбачена Антитерористична операція в Україні 2014 року.

У листі УВКБ ООН Державної міграційної служби України від 12.02.2015 року зазначено наступне: «… Перш за все хотілося б підкреслити принцип нейтральності в законодавстві про біженців. … В Керівних принципах 2006 року чітко зазначено, що «комбатанти не можуть розглядатися як осіб, які шукають притулку і не повинні бути допущені до процедур надання притулку до тих пір, поки не виявлять щирий і остаточна відмова від участі у військових діях або від наміру брати таку участь. Однак, якщо проведена оцінка свідчить про те, що комбатант щиро і остаточно відмовився від участі або від наміру брати участь у військових діях і подав клопотання про надання притулку, він повинен бути допущений до процедури надання притулку. … Відповідно, в контексті захисту біженців термін «комбатант» охоплює осіб, що беруть активну участь у військових діях збройного конфлікту міжнародного і не міжнародного характеру, і прибули в країну притулку. … Факт відмови від військової діяльності повинен бути перевірений належним чином, і якщо після перевірки будуть отримані чіткі докази того, що особа щиро і остаточно відмовилася від своєї військової діяльності, його статус комбатанта буде вважатися завершеним»».

Фактично мова йде про ситуацію, яка визначена як біженець «на місці» і розкрита у пунктах 94 і 95 Керівництва щодо процедур та критеріїв визначення статусу біженців УВКБ ООН — особа, яка не була біженцем в момент виїзду з країни, але яка стає біженцем пізніше. Така особа стає біженцем «на місці» в силу обставин, які виникли в країні його походження за час його відсутності.

Тобто, як було зазначено, це відома у міжнародній практиці ситуація, але її унікальність в іншому — у кількості заяв на подачу захисту, завдяки якій іноземці сформували окрему соціальну групу. Фактично, вперше в європейській практиці колишні військові волонтери та комбатанти масово просять притулок саме для легалізації вже після захисту від агресора, але державні органи, і в першу чергу — міграційна служба не готові розглядати цю категорію заявників.

Яскравий приклад доводів міграційної служби за конвенційним ознаками, це судова справа росіянина добровольця ДУК «Правий сектор» П’ятакова П. Е..

У засіданнях представник міграційної служби вимагала відповідну цитату Конвенції про біженців 1961 року, в якій окремо, на рівні інших соціальних груп, обговорювалися колишні учасники Антитерористичної операції на Сході України 2014 року. Більш того, на конкретні питання щодо ситуації в Російській Федерації з правами і свободами людей, а також кримінальному переслідуванні комбатантів, добровольців і волонтерів, було отримано відповідь про недоведеність таких переслідувань.

У той же час, згідно з повідомленням офіційного сайту Слідчого комітету РФ: «У Слідчому комітеті Російської Федерації створено спеціалізоване управління з розслідування злочинів міжнародного характеру проти мирних громадян, скоєних на території України. Створене управління буде діяти до тих пір, поки всі українські військові і особи, які вчиняють злочини проти мирних громадян, не будуть притягнуті до кримінальної відповідальності. До роботи спецуправління будуть залучатися всі слідчі підрозділи СК Росії, на території яких прибувають біженці з України» (мовою оригіналу http://sledcom.ru/cases/item/1168).

У випадках, де не можна проігнорувати інформацію по країні походження шляхом надання такої інформації самим заявником, йде применшення небезпеки для конкретної людини. Також використовується підміна понять з метою обійти кричущі факти порушення прав людей, на кшталт «окремі прикрі випадки порушення цивільних прав», «відсутність інформації про переслідування такої категорії громадян», «сумніви підтверджуючих документів», «перебільшення загрози» та інші.

Вивчення матеріалів вказує на тенденцію «спрощення» аргументації відмови заявникам; використання загальних, розпливчастих, часом незрозумілих фраз про гуманітарне характер статусу біженця та додаткового захисту, а також спроби передати вирішення справи в суд.

Павлу Пятакову було відмовлено навіть в оформленні документів для вирішення питання щодо захисту в Україні, а його скарга була відхилена центральним апаратом відомства.

Звернувшись в суд, Павло, крім частково задоволеного позову, отримав в якості «бонусу» від міграційної служби багато нової інформації, яку коротко можна звести до тез «навіщо ви сюди приїхали …, вас ніхто не кликав …, повертайтеся додому — вам нічого не загрожує …, якщо і світить, то встановлено, що в Росії немає смертної кари …, ви можете відбути відповідне покарання і все буде добре».

Рішенням суду міграційну службу України зобов’язали повторно розглянути скаргу П’ятакова П. на рішення територіального підрозділу з урахуванням встановлених в суді обставин. 29 листопада 2018 року Шостим апеляційним адміністративним судом апеляційна скарга міграційної служби була відхилена.

У грудні 2018 року міграційна служба прийняла рішення про недоцільність касаційних оскаржень судових рішень щодо колишніх іноземних комбатантів.

Згідно відповіді на адвокатський запит, колишньому іноземної комбатанту міграційна служба надала додатковий захист в Україні. У той же час рішення за його дружині розглядається Касаційним адміністративним судом України з травня 2018 року. Тут міграційна служба не пішла на поступки.

Щодо Павла П’ятакова прийнято рішення про оформлення документів для повної процедури на визначення захисту в Україні. Його перемога в суді надала можливість розпочати чергове коло з вагомими обставинами, які були встановлені в судових процесах про загрозу життю і свободі при поверненні в Росію з-за захисту територіальної цілісності України. Міграційна служба на власний розсуд не тільки скасувала рішення про відхилення скарги, у відповідності з судовими вимогами, але й прийняла рішення про скасування рішення про відмову в оформленні документів.

Почекаємо …

Олексій Скорбач, опублікована на сайті Харківської правозахисної групи

«>

13.02.2019
10:19
Источник

Most Popular

To Top